МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Білгородський ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Автор:
професор
Артемов А.Ю.
Білгород - 2008
ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Васильєв В.Л. Юридична психологія. - СПБ., 2001.
2. Еникеев М.І. Юридична психологія. - М., 2002.
3. Немов Р.С. Психологія. - У 2-х т. - М., 1994.
4. Романов В.В. Юридична психологія. - М., 2001.
5. Столяренко А.М. Прикладна юридична психологія. - М., 2001.
6. Чуфаровский Ю.В. Юридична психологія. - М., 1999.
2. Бодальов А.А. Психологія особистості. - М., 1990.
3. Грановська Р.М. Елементи практичної психології. - Л., 1988.
4. Леонгард К. Акцентуйовані особистості. - Київ, 1981.
5. Теплов Б.М. Проблеми індивідуальних відмінностей. - М., 1961.
Введення
Особистість - фундаментальне поняття, одна з центральних проблем у психології, що має яскраво виражений міждисциплінарний характер.
Поняття особистості нерідко запозичується з психології, трансформується представниками різних, в тому числі й правових, наук (кримінальне, цивільне право, кримінологія, криміналістика і ін), що широко використовують їх стосовно до суб'єктів різних правовідносин.
Характерною рисою вживання даного поняття в юридичній літературі є більш розширене тлумачення його змісту (у порівнянні з тим, як воно трактується в психології), деяке його зміщення до таких понять, як суб'єкт, особа, людина.
Неоднозначність даної проблеми посилюється ще й тим, що в психологічній науці досі не створено єдиної загальновизнаної теорії особистості, відсутній і загальний погляд на її визначення, поширені різні, часом протилежні підходи до розкриття її структури та змісту.
Одним з найважливіших питань у рамках даної теми є питання про роль і місце особистості в діяльності органів внутрішніх справ - виступає вона в якості об'єкта чи суб'єкта взаємодії і взаємин.
Метою даної лекції є розгляд основних понять, пов'язаних з проблемою особистості, чинниками її формування. У ході лекції будуть також розкрито питання, що мають найважливіше значення для процесу професійного становлення - це питання професійно важливих якостей слідчого, необхідних для ефективного вирішення службових завдань.
Питання 1. Поняття особистості та її психологічна структура.
Психологія, вивчаючи людини, називає його по різному: індивід, індивідуальність, суб'єкт, особистість. Кожне з цих понять має свій зміст. Термін «індивід» використовується, якщо людина розглядається як представник людського роду, який має зумовлені природою особливості або властивий йому генотип у подальшому його індивідуальна, генотипічну властивості отримують дальньої шиї розвиток.
Кожен індивід, людина володіє неповторними особливостями, що відрізняють його від інших. Немає двох людей з однаковим поєднанням психологічних особливостей - кожна людина унікальна, своєрідний, неповторний у своїй індивідуальності. До речі, індивідуальністю володіють не тільки люди, а й тварини.
Поступово включаючись у систему існуючих у суспільстві відносин (спочатку в сім'ї, потім у школі і т.д.), людина піддається неминучого впливу навколишнього його соціального середовища, в тій чи іншій мірі адаптується до неї, до соціальних умовою свого буття. Тобто відбувається поступовий процес його соціалізації, формування його особистості. Ось чому вважається, що людина не народжується особистістю, а нею стає, і про людину як про особистість можна говорити, лише починаючи з деякого етапу його життєдіяльності. Таким чином, якщо поняття «індивід» вказує на зв'язок людини з природою, то поняття «особистість» - на зв'язок людини з суспільством, з соціальним середовищем. Коли індивід
Свідомо і цілеспрямовано виконує певну діяльність, пізнає і перетворює в процесі цієї діяльності навколишній світ, то його називають суб'єктом.
У психології немає єдиного визначення особистості. Існують різні підходи до її характеристики:
• особистість - суб'єкт і об'єкт суспільних відносин (Г. А. Ковальов)
• суб'єкт діяльності (А. Н. Леонтьєв) на дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль у ньому (К. К. Платонов)
• сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи (С. Л. Рубінштейн)
Саме визначення Рубінштейна відображає розуміння особистості як єдиного цілого (біологічного, психічного й соціального), коли зовнішні причини, соціальний досвід людини, діють, переломлюючись через внутрішні умови, її психіку, свідомість.
Що ж є джерелами розвитку особистості? В історії психології існували різні підходи до вирішення цього питання. Основними були біогенетична теорія, згідно з якою джерела розвитку людини закладені в ньому самому спадковістю, процес розвитку відбувається спонтанно, а навчання, виховання, соціальне середовище можуть лише дещо прискорити або сповільнити цей процес біологічного дозрівання, і ооціологізаторская теорія, за якою джерела розвитку людини перебувають у оточуючих соціальних умовах і становлення людини відбувається під їх впливом.
Обидві ці крайні точки зору на процес розвитку людини абсолютизує один з чинників, виключаючи власну активність людини. У дійсності особистість - не просто результат біологічного дозрівання або відбиток умов життя, а й суб'єкт активної взаємодії з середовищем, у процесі якого перетвориться і навколишня дійсність, і він сам.
Основу особистості становить її структура - відносно стійка зв'язок і взаємодія всіх сторін особистості як цілісного утворення. Психологи включають різні компоненти в структуру особистості. Розглянемо одну зі структур особистості - структуру особистості К.К. Платонова. Він включає наступні компоненти:
• спрямованість
• соціальний досвід (знання, вміння, навички)
• психічні процеси (пізнавальні, емоційно-вольові)
• психічні властивості (темперамент, характер)
• статеві відмінності
• вікові особливості.
В особистості виділяють наступні сфери: потребностно-мотиваційну, пізнавальну, емоційно-вольову, індивідуальних особливостей. Вивченню пізнавальної, емоційно-вольової сфер буду присвячені спеціальні лекції. У рамках даної теми ми розглянемо потребностно-мотиваційну сферу і сферу індивідуальних особливостей.
Питання 2. Психологічна характеристика потребностно-мотиваційної та індивідуальної сфер.
Джерелом активності особистості є потреби. Потреби - це потреба в чомусь або комусь. Виділяють різні види потреб:
• за походженням: природні і культурні та по предмету: матеріальні та ідеальні. Потреби характеризуються такими особливостями:
1. предметність (потреба - це завжди потреба в чомусь, комусь)
2. конкретний зміст потреба набуває в залежності від умов і способів її задоволення
3.воспроізведеніе потреби (після задоволення потреба виникає знову)
4. розвиваються потреби через їх задоволення
5. індивідуальні особливості визначаються трьома параметрами:
• сила - значимість даної потреби для людини, її актуальність, чистота виникнення (більш сильні потреби - більш значущі, частіше виникають, домінують над іншими, їх задоволення необхідно в першу чергу)
• кількість - число різноманітних потреб, що є у людини
• якість (своєрідність) - предмети, за допомогою яких можна задовольнити цю потребу і бажаний спосіб задоволення.
Потреби можуть виявлятися у різних формах:
• інтерес (спрямованість особистості на предмети і явища дійсності, отримання знань про них)
• схильність (прагнення займатися певною діяльністю, поєднання стійкого інтересу з прагненням самому діяти в цьому напрямку)
• переконання (поєднання інтересу, схильності, почуттів і високого ступеня усвідомлення, система переконань утворює світогляд)
• ідеал (образ, яким керується людина у своїх діях і який визначає план самовиховання)
Однак у самій потреби жорстко не зафіксовано предмет її задоволення, тобто потреба може бути задоволена за допомогою різних предметів і різними способами. Безпосередніми побудниками діяльності є мотиви, що виступають формою прояву потреби.
Як правило, діяльність людини є полимотивирована, тобто викликаної кількома мотивами - причинами. Оскільки мотиви є формою прояву потреби, то інтереси, схильності, переконання, ідеали, потяги, бажання виступають різними видами мотивів, тобто є причинами дій і поведінки людини. Мотиви класифікуються за різними підставами:
1.по ступеня усвідомленості: усвідомлювані людиною і неусвідомлювані
2. за ступенем дієвості: знані і реально діючі
3. по відношенню до діяльності: зовнішні (спонукають діяльність, але не пов'язані з нею) і внутрішні (безпосередньо пов'язані з діяльністю); у свою чергу зовнішні мотиви поділяються на: громадські (альтруїстичні, боргу, обов'язки) і особисті (оцінки, успіху, самоствердження, благополуччя), а внутрішні на: процесуальні, результатні, саморозвитку.
Сукупність взаємопов'язаних потреб, які з певних мотивах, утворює спрямованість, яка головним чином і визначає ставлення особистості до навколишнього світу і її поведінку. Крім змісту, тобто того, які саме потреби утворюють спрямованість, вона має певну широту, інтенсивність, стійкість, дієвість. Отже, спрямованості різних особистостей розрізняються не тільки за змістом, але і поданим якостям,
Узагальнимо, що ж входить у спрямованість: інтереси, схильності, переконання, ідеали, в яких виражається світогляд. Всі вони є опредмечених потребами, тобто мотивами. Тому спрямованість можна визначити як сукупність супідрядних стійких мотивів, що орієнтують діяльність особи і щодо незалежних від конкретних ситуацій.
Переважання тих чи інших мотивів визначає різні; види спрямованості: суспільну, індивідуалістичну, ділову.
Спрямованість є основним компонентом структури особистості, її ядром. І хоча, як вже говорилося, психологи включають різні компоненти в структуру особистості, але спрямованість як провідний компонент виділяють все.
Найважливішим структурним компонентом, що визначає особистісні особливості кожної людини, його неповторність, є темперамент. Темперамент - це сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну сторону людини і проявляються в її поведінці і діяльності. Підкреслюємо, темперамент характеризує тільки спільну сторону і не визначає її змістовної сторони: інтересів, поглядів, переконань.
Особливості темпераменту визначаються властивостями основних нервових процесів (збудження і гальмування):
• силою нервових процесів (здатність нервової системи витримувати великі навантаження, працездатність і витривалість сильних подразників)
• врівноваженістю (співвідношення між збудженням і гальмуванням, перевага одного з них)
• рухливістю (швидкість зміни процесів)
Як ми вже відзначали, темперамент відповідає за динамічну сторону особистості. Властивості, що визначають сутність особистості, закладені в іншій індивідуальної особливості - характері. Характер - це сукупність стійких якостей особистості, що виражають її ставлення до дійсності і виявляються в поведінці. Характер і темперамент тісно пов'язані: темперамент впливає на форму прояву характеру, забарвлюючи ті чи інші його риси, і, у свою чергу, особливості темпераменту перебудовуються під впливом характеру.
Умови життя і діяльності кожної людини своєрідні і неповторні. У результаті цього існує нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів. Поряд з цим в житті і діяльності людей, що живуть в однакових умовах, мається багато загального отже, й у характері їх будуть деякі загальні риси, що відбивають загальні, типові обставини їхнього життя. Таким чином, характер кожної людини являє собою єдність індивідуального і типового.
На противагу темпераменту характер є результатом взаємодії людини з середовищем, процесів виховання і самовиховання.
У структурі характеру виділяється декілька груп, рис:
• риси, які виражають ставлення людини до праці, діяльності
• риси, які виражають ставлення до інших людей, суспільства
• риси, які виражають ставлення людини до самої себе
• риси, які виражають ставлення до речей.
Кількість різноманітних рис, особливостей, властивостей характеру у людей досить велике. Причому, варіативність їх проявляється не тільки в якісному різноманітті, але і в кількісної вираженості. Коли кількісна вираженість тієї чи іншої риси характеру досягає граничних величин і виявляється у крайньої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру. Акцентуація характеру - це крайні варіанти його норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені. Це посилення певної риси зазвичай виявляється тільки під впливом будь-яких чинників і в певних умовах.
Проблема акцентуйованих властивостей характеру представляє професійний інтерес для співробітників ОВС, оскільки досить багато правових норм має відношення до розглянутої проблеми.
В якості ілюстрації наведемо деякі з таких формулювань Кримінального кодексу РФ:
• психічний розлад, що не виключає осудності (ч.2 ст.22);
• діяння, вчинене за легковажності (ч.1, 2 ст.26);
• невідповідність психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень (ч.2 ст.28);
• позбавлення права займатися певною діяльністю, ... якщо з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину і особи винного суд визнає неможливим збереження за ним права ... займатися певною діяльністю (ч. З ст.47);
• при призначенні покарання враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки злочину і особи винного ... (ч.Зст.60);
• вчинення злочину з особливою жорстокістю ... (п. «і» ч.1 ст.63, п. "д" ч.2 ст.105, п. «в» ч.2.ст.131).
Очевидно також те, що встановлення екстремальних станів психіки учасників як кримінального, так і цивільного процесу в ряді випадків також неможливо без вивчення індивідуально-психологічних, в тому числі, зрозуміло, і характерологічних, особливостей особистості правовідносин, а саме:
афекту у винного при вчиненні вбивства (ч.1 і 2 ст. 107), при заподіянні тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю потерпілого (ст. 113);
безпорадного стану потерпілої (потерпілого) у справах про згвалтування (ч.1 ст. 131), про насильницькі дії сексуального характеру (ч.1 ст. 132);
такого стану громадянина, учасника угоди, коли він не був здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними (ч.1 ст. 177 ЦК РФ).
Білгородський ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра організації розкриття та розслідування злочинів
Юридична психологія
РЕФЕРАТ
на тему: «Людина як суб'єкт і об'єкт діяльності слідчого»Автор:
професор
Артемов А.Ю.
Білгород - 2008
План |
| Введення |
| 1. Поняття особистості та її психологічна структура |
| 2. Психологічна характеристика мотиваційної та індивідуальної сфер. |
| 3. Психологічна структура особистості юриста. |
| Заключна частина (підбиття підсумків) |
Основна
1. Васильєв В.Л. Юридична психологія. - СПБ., 2001.
2. Еникеев М.І. Юридична психологія. - М., 2002.
3. Немов Р.С. Психологія. - У 2-х т. - М., 1994.
4. Романов В.В. Юридична психологія. - М., 2001.
5. Столяренко А.М. Прикладна юридична психологія. - М., 2001.
6. Чуфаровский Ю.В. Юридична психологія. - М., 1999.
Додаткова
1. Асєєв В.Г. Мотивація поведінки і формування особистості. - М., 1976.2. Бодальов А.А. Психологія особистості. - М., 1990.
3. Грановська Р.М. Елементи практичної психології. - Л., 1988.
4. Леонгард К. Акцентуйовані особистості. - Київ, 1981.
5. Теплов Б.М. Проблеми індивідуальних відмінностей. - М., 1961.
Введення
Особистість - фундаментальне поняття, одна з центральних проблем у психології, що має яскраво виражений міждисциплінарний характер.
Поняття особистості нерідко запозичується з психології, трансформується представниками різних, в тому числі й правових, наук (кримінальне, цивільне право, кримінологія, криміналістика і ін), що широко використовують їх стосовно до суб'єктів різних правовідносин.
Характерною рисою вживання даного поняття в юридичній літературі є більш розширене тлумачення його змісту (у порівнянні з тим, як воно трактується в психології), деяке його зміщення до таких понять, як суб'єкт, особа, людина.
Неоднозначність даної проблеми посилюється ще й тим, що в психологічній науці досі не створено єдиної загальновизнаної теорії особистості, відсутній і загальний погляд на її визначення, поширені різні, часом протилежні підходи до розкриття її структури та змісту.
Одним з найважливіших питань у рамках даної теми є питання про роль і місце особистості в діяльності органів внутрішніх справ - виступає вона в якості об'єкта чи суб'єкта взаємодії і взаємин.
Метою даної лекції є розгляд основних понять, пов'язаних з проблемою особистості, чинниками її формування. У ході лекції будуть також розкрито питання, що мають найважливіше значення для процесу професійного становлення - це питання професійно важливих якостей слідчого, необхідних для ефективного вирішення службових завдань.
Питання 1. Поняття особистості та її психологічна структура.
Психологія, вивчаючи людини, називає його по різному: індивід, індивідуальність, суб'єкт, особистість. Кожне з цих понять має свій зміст. Термін «індивід» використовується, якщо людина розглядається як представник людського роду, який має зумовлені природою особливості або властивий йому генотип у подальшому його індивідуальна, генотипічну властивості отримують дальньої шиї розвиток.
Кожен індивід, людина володіє неповторними особливостями, що відрізняють його від інших. Немає двох людей з однаковим поєднанням психологічних особливостей - кожна людина унікальна, своєрідний, неповторний у своїй індивідуальності. До речі, індивідуальністю володіють не тільки люди, а й тварини.
Поступово включаючись у систему існуючих у суспільстві відносин (спочатку в сім'ї, потім у школі і т.д.), людина піддається неминучого впливу навколишнього його соціального середовища, в тій чи іншій мірі адаптується до неї, до соціальних умовою свого буття. Тобто відбувається поступовий процес його соціалізації, формування його особистості. Ось чому вважається, що людина не народжується особистістю, а нею стає, і про людину як про особистість можна говорити, лише починаючи з деякого етапу його життєдіяльності. Таким чином, якщо поняття «індивід» вказує на зв'язок людини з природою, то поняття «особистість» - на зв'язок людини з суспільством, з соціальним середовищем. Коли індивід
Свідомо і цілеспрямовано виконує певну діяльність, пізнає і перетворює в процесі цієї діяльності навколишній світ, то його називають суб'єктом.
У психології немає єдиного визначення особистості. Існують різні підходи до її характеристики:
• особистість - суб'єкт і об'єкт суспільних відносин (Г. А. Ковальов)
• суб'єкт діяльності (А. Н. Леонтьєв) на дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль у ньому (К. К. Платонов)
• сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи (С. Л. Рубінштейн)
Саме визначення Рубінштейна відображає розуміння особистості як єдиного цілого (біологічного, психічного й соціального), коли зовнішні причини, соціальний досвід людини, діють, переломлюючись через внутрішні умови, її психіку, свідомість.
Що ж є джерелами розвитку особистості? В історії психології існували різні підходи до вирішення цього питання. Основними були біогенетична теорія, згідно з якою джерела розвитку людини закладені в ньому самому спадковістю, процес розвитку відбувається спонтанно, а навчання, виховання, соціальне середовище можуть лише дещо прискорити або сповільнити цей процес біологічного дозрівання, і ооціологізаторская теорія, за якою джерела розвитку людини перебувають у оточуючих соціальних умовах і становлення людини відбувається під їх впливом.
Обидві ці крайні точки зору на процес розвитку людини абсолютизує один з чинників, виключаючи власну активність людини. У дійсності особистість - не просто результат біологічного дозрівання або відбиток умов життя, а й суб'єкт активної взаємодії з середовищем, у процесі якого перетвориться і навколишня дійсність, і він сам.
Основу особистості становить її структура - відносно стійка зв'язок і взаємодія всіх сторін особистості як цілісного утворення. Психологи включають різні компоненти в структуру особистості. Розглянемо одну зі структур особистості - структуру особистості К.К. Платонова. Він включає наступні компоненти:
• спрямованість
• соціальний досвід (знання, вміння, навички)
• психічні процеси (пізнавальні, емоційно-вольові)
• психічні властивості (темперамент, характер)
• статеві відмінності
• вікові особливості.
В особистості виділяють наступні сфери: потребностно-мотиваційну, пізнавальну, емоційно-вольову, індивідуальних особливостей. Вивченню пізнавальної, емоційно-вольової сфер буду присвячені спеціальні лекції. У рамках даної теми ми розглянемо потребностно-мотиваційну сферу і сферу індивідуальних особливостей.
Питання 2. Психологічна характеристика потребностно-мотиваційної та індивідуальної сфер.
Джерелом активності особистості є потреби. Потреби - це потреба в чомусь або комусь. Виділяють різні види потреб:
• за походженням: природні і культурні та по предмету: матеріальні та ідеальні. Потреби характеризуються такими особливостями:
1. предметність (потреба - це завжди потреба в чомусь, комусь)
2. конкретний зміст потреба набуває в залежності від умов і способів її задоволення
3.воспроізведеніе потреби (після задоволення потреба виникає знову)
4. розвиваються потреби через їх задоволення
5. індивідуальні особливості визначаються трьома параметрами:
• сила - значимість даної потреби для людини, її актуальність, чистота виникнення (більш сильні потреби - більш значущі, частіше виникають, домінують над іншими, їх задоволення необхідно в першу чергу)
• кількість - число різноманітних потреб, що є у людини
• якість (своєрідність) - предмети, за допомогою яких можна задовольнити цю потребу і бажаний спосіб задоволення.
Потреби можуть виявлятися у різних формах:
• інтерес (спрямованість особистості на предмети і явища дійсності, отримання знань про них)
• схильність (прагнення займатися певною діяльністю, поєднання стійкого інтересу з прагненням самому діяти в цьому напрямку)
• переконання (поєднання інтересу, схильності, почуттів і високого ступеня усвідомлення, система переконань утворює світогляд)
• ідеал (образ, яким керується людина у своїх діях і який визначає план самовиховання)
Однак у самій потреби жорстко не зафіксовано предмет її задоволення, тобто потреба може бути задоволена за допомогою різних предметів і різними способами. Безпосередніми побудниками діяльності є мотиви, що виступають формою прояву потреби.
Як правило, діяльність людини є полимотивирована, тобто викликаної кількома мотивами - причинами. Оскільки мотиви є формою прояву потреби, то інтереси, схильності, переконання, ідеали, потяги, бажання виступають різними видами мотивів, тобто є причинами дій і поведінки людини. Мотиви класифікуються за різними підставами:
1.по ступеня усвідомленості: усвідомлювані людиною і неусвідомлювані
2. за ступенем дієвості: знані і реально діючі
3. по відношенню до діяльності: зовнішні (спонукають діяльність, але не пов'язані з нею) і внутрішні (безпосередньо пов'язані з діяльністю); у свою чергу зовнішні мотиви поділяються на: громадські (альтруїстичні, боргу, обов'язки) і особисті (оцінки, успіху, самоствердження, благополуччя), а внутрішні на: процесуальні, результатні, саморозвитку.
Сукупність взаємопов'язаних потреб, які з певних мотивах, утворює спрямованість, яка головним чином і визначає ставлення особистості до навколишнього світу і її поведінку. Крім змісту, тобто того, які саме потреби утворюють спрямованість, вона має певну широту, інтенсивність, стійкість, дієвість. Отже, спрямованості різних особистостей розрізняються не тільки за змістом, але і поданим якостям,
Узагальнимо, що ж входить у спрямованість: інтереси, схильності, переконання, ідеали, в яких виражається світогляд. Всі вони є опредмечених потребами, тобто мотивами. Тому спрямованість можна визначити як сукупність супідрядних стійких мотивів, що орієнтують діяльність особи і щодо незалежних від конкретних ситуацій.
Переважання тих чи інших мотивів визначає різні; види спрямованості: суспільну, індивідуалістичну, ділову.
Спрямованість є основним компонентом структури особистості, її ядром. І хоча, як вже говорилося, психологи включають різні компоненти в структуру особистості, але спрямованість як провідний компонент виділяють все.
Найважливішим структурним компонентом, що визначає особистісні особливості кожної людини, його неповторність, є темперамент. Темперамент - це сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну сторону людини і проявляються в її поведінці і діяльності. Підкреслюємо, темперамент характеризує тільки спільну сторону і не визначає її змістовної сторони: інтересів, поглядів, переконань.
Особливості темпераменту визначаються властивостями основних нервових процесів (збудження і гальмування):
• силою нервових процесів (здатність нервової системи витримувати великі навантаження, працездатність і витривалість сильних подразників)
• врівноваженістю (співвідношення між збудженням і гальмуванням, перевага одного з них)
• рухливістю (швидкість зміни процесів)
Як ми вже відзначали, темперамент відповідає за динамічну сторону особистості. Властивості, що визначають сутність особистості, закладені в іншій індивідуальної особливості - характері. Характер - це сукупність стійких якостей особистості, що виражають її ставлення до дійсності і виявляються в поведінці. Характер і темперамент тісно пов'язані: темперамент впливає на форму прояву характеру, забарвлюючи ті чи інші його риси, і, у свою чергу, особливості темпераменту перебудовуються під впливом характеру.
Умови життя і діяльності кожної людини своєрідні і неповторні. У результаті цього існує нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів. Поряд з цим в житті і діяльності людей, що живуть в однакових умовах, мається багато загального отже, й у характері їх будуть деякі загальні риси, що відбивають загальні, типові обставини їхнього життя. Таким чином, характер кожної людини являє собою єдність індивідуального і типового.
На противагу темпераменту характер є результатом взаємодії людини з середовищем, процесів виховання і самовиховання.
У структурі характеру виділяється декілька груп, рис:
• риси, які виражають ставлення людини до праці, діяльності
• риси, які виражають ставлення до інших людей, суспільства
• риси, які виражають ставлення людини до самої себе
• риси, які виражають ставлення до речей.
Кількість різноманітних рис, особливостей, властивостей характеру у людей досить велике. Причому, варіативність їх проявляється не тільки в якісному різноманітті, але і в кількісної вираженості. Коли кількісна вираженість тієї чи іншої риси характеру досягає граничних величин і виявляється у крайньої межі норми, виникає так звана акцентуація характеру. Акцентуація характеру - це крайні варіанти його норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені. Це посилення певної риси зазвичай виявляється тільки під впливом будь-яких чинників і в певних умовах.
Проблема акцентуйованих властивостей характеру представляє професійний інтерес для співробітників ОВС, оскільки досить багато правових норм має відношення до розглянутої проблеми.
В якості ілюстрації наведемо деякі з таких формулювань Кримінального кодексу РФ:
• психічний розлад, що не виключає осудності (ч.2 ст.22);
• діяння, вчинене за легковажності (ч.1, 2 ст.26);
• невідповідність психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень (ч.2 ст.28);
• позбавлення права займатися певною діяльністю, ... якщо з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину і особи винного суд визнає неможливим збереження за ним права ... займатися певною діяльністю (ч. З ст.47);
• при призначенні покарання враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки злочину і особи винного ... (ч.Зст.60);
• вчинення злочину з особливою жорстокістю ... (п. «і» ч.1 ст.63, п. "д" ч.2 ст.105, п. «в» ч.2.ст.131).
Очевидно також те, що встановлення екстремальних станів психіки учасників як кримінального, так і цивільного процесу в ряді випадків також неможливо без вивчення індивідуально-психологічних, в тому числі, зрозуміло, і характерологічних, особливостей особистості правовідносин, а саме:
афекту у винного при вчиненні вбивства (ч.1 і 2 ст. 107), при заподіянні тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю потерпілого (ст. 113);
безпорадного стану потерпілої (потерпілого) у справах про згвалтування (ч.1 ст. 131), про насильницькі дії сексуального характеру (ч.1 ст. 132);
такого стану громадянина, учасника угоди, коли він не був здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними (ч.1 ст. 177 ЦК РФ).
Розглянемо найбільш поширені акцентуйовані властивості характеру, що представляють інтерес для професійної діяльності співробітників ОВС.
Так, для суб'єктів, що мають вкрай збудливий - гіпертімний тип характеру з притаманними йому рисами (велика рухливість, активність, надмірна товариськість, підвищена мовна продуктивність, прагнення до лідерства), негативними обставинами, що провокують, по суті, прояв негативних форм поведінки, є відсутність неформальних контактів і сувора регламентація способу життя. За наявності несприятливого соціального впливу, серйозних дефектів виховання такі «збудливі» особистості легше втягуються в групові форми розваг, що супроводжуються вживанням спиртних напоїв, азартними іграми, з подальшою трансформацією цих розваг у групові злочини проти громадського порядку, проти життя і здоров'я громадян.
Особи з подібними рисами характеру більш за інших схильні до групових форм протиправної поведінки і нерідко самі стають натхненниками правопорушень не тільки заради розваг, з корисливих спонукань, але і заради бажання самоствердитися серед своїх однолітків, з бажання пережити відчуття, пов'язані з ризиком.
Крім «чистого» гіпертимного типу характеру зустрічаються і різні змішані з ним типи. Найбільш поширеним з них є гипертимно-нестійкий тип характеру. Крім нього відомі: гипертимно-істероїдний (демонстративний) тип особистості, для якої схильність до демонстративного поведінки, прагнення справити враження на інших є ведучими; гипертимно-експлозівний тип особистості, у структурі характеру якої домінують дратівливість, гнівливість, агресивність, запальність, афективна забарвленість емоцій. Однак, їхні агресивні, імпульсивні, емоційно насичені реакції, що зовні нагадують вибуховість епілептоідов, про яких мова піде попереду, не носять такого глибокого, застійного характеру, як в останніх. Тому особи, наділені рисами характеру за гипертимному типу, дуже відхідливі, не злопам'ятні, легко прощають завдані їм образи.
Близким к гипертимному является неустойчивый тип акцентуации характера, нередко выступающий как смешанный гипертимно-неустойчивый тип. «Все дурное словно липнет к ним», образно характеризует таких людей А.Е. Личко. Они довольствуется примитивными развлечениями и живут без каких-либо устойчивых жизненных планов на будущее. Их эмоции крайне нестабильны. Субъекты с такими чертами характера чаще других противится требованиям дисциплины и в силу этого в большей мере нуждаются в контроле. Любимыми развлечениями таких лиц являются азартные игры, быстрая езда и т.п. Как считает Личко, молодые люди с чертами характера, относящимися к неустойчивому типу акцентуации, наиболее подвержены противоправному поведению. Так, среди обследованных подростков с чертами неустойчивого типа характера 75% совершали противоправные действия.
С возрастом у таких лиц черты характера могут трансформироваться в циклоидный тип акцентуации. Субъекты, характер которых отличается свойствами циклоидной акцентуации, чаще других без видимых причин бывают раздражительны, в большей мере подвержены апатии, беспричинным переменам настроения без какого-либо серьезного повода. То они весьма деятельны и болтливы, то вдруг становятся медлительными, скупыми на слова, подавленными. Причем такая смена настроения может вызываться не только значимыми для них событиями, но и происходить под влиянием каких-то трудноуловимых обстоятельств.
Близким к описанному выше типу характера является сенситивный тип акцентуации. Лица, наделенные свойствами сенситивной акцентуации, отличаются чрезмерной чувствительностью, повышенной впечатлительностью, снижен уровень притязаний. В поведении они робки, излишне застенчивы, замкнуты. Их слабым звеном является обостренное восприятие отношений к ним со стороны окружающих. Непереносимой для них оказывается ситуация, в которой они становятся объектом насмешек, подозрений в каких-то неблаговидных поступках, несправедливых обвинений. По этой причине лица данного круга могут совершить самоубийство даже по ничтожному поводу.
Среди различных акцентуаций определенный профессиональный интерес для юриста может представлять психастенический тип акцентуации характера, напоминающий своими отдельными чертами (повышенная чувствительность, впечатлительность, замкнутость, застенчивость), сниженным уровнем стрессоустойчивости (толерантности к стрессу) сенситивный тип акцентуации. Однако главной отличительной чертой психастенического варианта характера является повышенная тревожность, мнительность. Поэтому такой характер нередко называют еще тревожно-мнительным. Причем применительно к личности таких субъектов тревожность рассматривается не только как психическое состояние, в котором они нередко пребывают по поводу самых различных, порой совершенно мало" значительных, обстоятельств, но и как ведущее свойство их характера, накладывающее свой заметный отпечаток на принятие им решений, на их поведение в целом. Из-за этого такие люди гораздо труднее бывают для самих себя, чем для окружающих.
В то же время лица данного круга отличаются более развитым чувством ответственности, совестливостью. Они обязательны, добросовестны в делах, тщательно выполняют свои обязанности и при развитом интеллекте, достаточных знаниях обычно являются хорошими исполнителями, которые не нуждаются в дополнительном контроле. Однако при принятии решений они часто проявляют склонность к необоснованным сомнениям, навязчивому беспокойству, вследствие чего бывают нерешительны.
Вот почему обстановка, которая резко меняется и может расцениваться ими как опасная для их жизни и здоровья, может неожиданно привести их к аффективному срыву. Таким людям гораздо труднее контролировать свое поведение в экстремальных условиях, в ситуации необходимой обороны.
Выявление психастенических, сенситивных свойств характера может также иметь важное значение по делам о преступлениях против половой неприкосновенности личности. Так, например, установление у потерпевшей (потерпевшего), подвергшейся изнасилованию, насильственным действиям сексуального характера, акцентуации характера по психастеническому, сенситивному типам может косвенно (разумеется, с учетом всех других обстоятельств исследуемого события) подтверждать, что она действительно могла находиться в психически беспомощном состоянии. Это особенно важно иметь ввиду в тех спорных случаях, когда есть основания полагать, что подозреваемый оговаривает потерпевшую, утверждая противоположное, будто их интимные отношения развивались по взаимному согласию, и не он, а она его оговаривает и шантажирует.
Особое место среди различных акцентуаций характера занимает так называемый эпилептоидный тип, названный так за чисто внешнее сходство некоторых его черт с отдельными чертами эпилептиков: их гневливостью, раздражительностью, вспыльчивостью, склонностью к импульсивным поведенческим реакциям.
Наиболее яркими чертами характера являются: избыточная агрессивность, гневливость, аффективная без достаточных поводов окрашенность настроения, импульсивность, постоянная конфликтность с окружающими. Поводами для конфликтов могут быть самые незначительные ущемления их интересов. Аффекты у таких лиц часто сопровождаются безудержной яростью, жестокими избиениями жертвы, несмотря на ее слабость и беззащитность. Причем во время аффективного состояния возбудимая личность не столько эмоционально напряжена, сколько сосредоточена на своем аффекте. При отсутствии внешнего повода такие лица ищут тех, на ком уожно сорвать зло. Иногда обладатели такого характера проявляют садистские наклонности, становятся «зверски жестокими», чему нередко способствует их физическая сила, которая значительно возрастает под влиянием аффективного возбуждения и сниженного самоконтроля.
Подростки с акцентуированными чертами характера по эпилептоидному типу переходят грань между обычными правонарушениями и совершением опасных преступлений с нанесением ножевых ранений, сексуальной агрессией, совершением грабежей, краж со взломом и т.п. Многие правонарушения совершаются ими в группе.
Помимо описанных выше типов акцентуированных свойств характера для работников правоохранительных органов профессиональный интерес могут представлять также лица с чертами характер «застревающей» личности (по К. Леонгарду) или, что равнозначно, с чертами так называемой паранойяльной акцентуации. Тем более что подобного рода люди нередко сами активно добиваются встреч с представителями судебных, государственно-правовых органов, с постоянным упорством занимаясь всевозможного рода судебными тяжбами, порой малозначительными по своему поводу, либо совершают преступления под влиянием преследующих их страхов, ревности, в состоянии аффекта, фрустрации и т.п.
Индивидуальные особенности человека определяются также и способностями. Способности это психические свойства личности, обеспечивающие успешное выполнение определенной деятельности. Способности всегда рассматриваются с точки зрения выполнения какой-либо деятельности, всякая способность является способностью к чему-либо и не может существовать отвлеченно от конкретной деятельности. Поэтому способности всегда оцениваются в связи с процессом овладения деятельностью и достигнутыми в ней результатами.
Физиологической основой способностей являются задатки - это анатомо-физиологические особенности организма, среди которых наибольшее значение имеют особенности нервной системы. Задатки являются только одним из условий формирования способностей, для их развития необходимы определенные условия жизни и деятельности человека, а также проявления его желания этого. Задатки многозначны, то есть на основе одного задатка могут выработаться разные способности в зависимости от того, как будет протекать жизнь человека.
Различают по сфере приложения способности общие и специальные, а по уровню развития: репродуктивные и творческие. Высокий уровень развития специальных способностей - это талант, а высший уровень развития и специальных и общих - гениальность.
Питання 3. Психологическая структура личности юриста
Определение путей повышения эффективности и качества правоохранительной деятельности предполагает всестороннее изучение индивидуально - психологических особенностей, свойств личности юриста, его соответствия требованиям, предъявляемым профессией. Установление четких связей между этими требованиями и свойствами личности, выявление лиц, пригодных по своим индивидуально-психологическим качествам человеческого фактора.
Проведенный профессиографический анализ правоохранительной деятельности позволил сформулировать основные факторы профессиональной пригодности, включающих соответствующие им комплексы профессионально зна чимых психологических качеств.
Рассмотрим эти факторы.
I фактор – высокий уровень социальной (профессиональной) адаптации. Данный фактор напрямую связан с нормативностью поведения юриста в любых, в том числе в сложных, экстремальных условиях профессиональной деятельности. Поэтому его следует рассматривать в качестве одного из главных факторов профессиональной пригодности работников правоохранительных органов.
К качествам личности, формирующим указанный фактор, следует отнести:
• высокий уровень правосознания;
• принципиальность (непримиримость) в борьбе с нарушениями правопорядка;
• честность, гражданское мужество, совестливость;
•обязательность, добросовестность, исполнительность, дисциплинированность.
•обязательность, добросовестность, исполнительность, дисциплинированность.
Свидетельством профессиональной непригодности юриста являются полярно противоположные качества: низкий нравственный облик, нечестность, безответственное отношение к делу, недисциплинированность, склонность к алкоголизму.
II фактор – нервно психологическая (эмоциональная) устойчивость личности юриста. Рассматриваемый фактор предполагает :
• устойчивость к стрессу, высокий уровень самоконтроля над эмоциями и поведением, работоспособность в критических, вызывающих фрустрацию ситуациях;
• развитые адаптивные свойства нервной системы (сила, уравновешенность, подвижность, чувствительность, активность, динамичность, лабильность, пластичность нервных процессов), позволяющие на должном уровне сохранять работоспособность в состоянии утомления, способность адекватно реагировать на различные события.
Отрицательно оцениваются следующие качества личности: низкий порог устойчивости к стрессу, повышенная эмоциональная напряженность; избыточная агрессивность, импульсивность поступков; невротические симптомы, быстрая истощаемость нервных процессов; психопатические свойства характера.
III фактор - высокий уровень интеллектуального развития, познавательная (когнитивная) активность юриста , которые обусловлены следующими качествами личности:
• развитый интеллект, широкий кругозор, эрудиция;
• гибкое, творческое мышление, умственная работоспособность, сообразительность;
• аналитический склад ума, прогностические способности, умение выделять главное;
• активность, подвижность психических познавательных процессов ( восприятия, емкой памяти, продуктивного мышления, внимания);
• развитое воображение, интуиция, способность к абстрагированию, рефлексии.
Напротив, низкая умственная работоспособность, сниженные познавательная активность, интеллект, неразвитое воображение, слабая память - качества, несовместимые с эффективностью профессионального труда, и они оцениваются как прогностические неблагоприятные.
IV фактор - коммуникативная компетентность юриста . Коммуникативная компетентность предполагает следующие качества личности:
• способность устанавливать эмоциональные контакты с различными участниками общения, поддерживать с ними в необходимых пределах доверительные отношения;
• проницательность, способность понимать внутренний мир собеседника его психологические особенности, потребности, мотивы поведения, состояние психики;
• доброжелательное, вежливое отношение к людям, умение слушать участника диалога, эмпатийность (способность эмоционально отзываться на переживания собеседника);
• свободное, гибкое владение вербальными и невербальными средствами общения;
• умение в конфликтных ситуациях проводить адекватную ситуации стратегию коммуникативного поведения, менять в зависимости от обстоятельств стиль общения;
• способность к сотрудничеству, достижению компромиссов, соглашений;
• развитый самоконтроль над эмоциями, настроением в экстремальных ситуациях;
• адекватную самооценку;
• чувство юмора.
Качествами, существенно затрудняющими коммуникативные процессы, снижающими их результативность, являются:
замкнутость (аутизм), повышенная сосредоточенность на своих проблемах, переживаниях (интровертированность); легкоранимое самолюбие, повышенная обидчивость, импульсивность;
слабое владение вербальными и невербальными средствами общения.
V фактор - организаторские способности . Организаторские способности позволяют юристу, независимо от рода его профессиональной деятельности, оказывать управляющие воздействие на различных субъектов, с которыми приходиться вступать в диалог в процессе профессионального общения.
Поэтому юрист, особенно управленческого звена, помимо глубоких профессиональных знаний и опыта должен иметь следующие качества:
• активность, инициативность, находчивость, распорядительность;
• смелость, решительность, настойчивость, целеустремленность, умение выделять главное, прогнозировать последствия принимаемых решений;
• самостоятельность;
• чувство ответственности за свои действия и поступки; организованность, собранность, аккуратность в работе.
Важную роль в структуре организаторских способностей играют и другие отмеченные выше свойства:
• коммуникативная компетентность,
• нервно-психическая устойчивость,
• адекватная самооценка;
•высокая мотивация достижения успеха.
Качествами, существенно снижающими организаторские возможности юриста, эффективность его воздействия на других лиц, являются: психопатические свойства характера, повышенная агрессивность, несбалансированность процессов торможения и возбуждения, эмоциональная неустойчивость, пассивность, безответственность, избыточная мнительность, тревожность, сниженный интеллект, завышенная самооценка, властолюбие, пренебрежительное отношение к людям.
Помимо перечисленных выше качеств личности, имеющих отношение к различным подструктурам правоохранительной деятельности, эффективность труда юриста во многом зависит также и от мотивационной сферы его личности: в какой мере в ней доминируют социально значимые мотивы, потребность в достижении успехов в работе, в завоевании профессионального престижа, авторитета и уважения среди сотрудников, а также граждан, чьи законные права и интересы ему приходится защищать.
Висновок
Итак, сегодня мы рассмотрели основные понятия, характеризующие человека в психологии, доказали, что личность формируется на определенном этапе жизнедеятельности человека. Структура личности сложна и многогранна, ее стержнем является направленность - система устойчивых соподчиненных мотивов.
Источником всякой деятельности являются потребности, которые выступают в форме различных мотивов и проявляются в форме: интереса, склонности, убеждения, влечения, желания. Свойствами, определяющими индивидуальные особенности личности, являются темперамент, характер, способности.
Структура личности зависит не только от особенностей жизнедеятельности человека, его индивидуальных качеств, но и его профессиональной деятельности. Ее особенности не только находят отражение в качествах личности, но и предъявляют требования к формированию и развитию специфических свойств и качеств.
Структура личности сотрудника ОВД имеет также свои отличительные особенности, которые мы сегодня рассмотрели. Знания психологических основ личности позволяет сотруднику ОВД не только эффективно решать задачи его профессиональной деятельности, но и строить процесс самовоспитания.
Використана література
1. Васильєв В.Л. Юридична психологія .- СПб.: Пітер Ком, 2001
2. Годфруа Ж. Що таке психологія: У 2-х т.-М.: Світ, 1992
3. Еникеев М.І. Основи загальної та юридичної психології. Підручник для вузів. - М.: Юрист, 2002
4. Немов Р.С. Психологія. - У 2-х т. - М., 1994.
5. Папкин А.И. Личная безопасность сотрудников органов внутренних дел. Тактика и психология безопасной деятельности. - М.,1996
6. Психологія. Підручник. - М.:"Проспект",1999
7. Практична психологія. Підручник / За ред. проф. М. К. Тутушкиной. СПб.: Вид-во "Дидактика Плюс", 1998
8. Психологія. Педагогіка. Этика: Учебник для вузов /Под ред. проф. Ю.В.Наумкина.- М.: Закон и право, ЮНИТИ,1999
9. Ратінов А.Р. Судова психологія для слідчих - М., 2004
10. Романов В.В. Юридична психологія. - М., 2001.
Чуфаровский Ю.В. Юридична психологія. - М., 1999.
Так, для суб'єктів, що мають вкрай збудливий - гіпертімний тип характеру з притаманними йому рисами (велика рухливість, активність, надмірна товариськість, підвищена мовна продуктивність, прагнення до лідерства), негативними обставинами, що провокують, по суті, прояв негативних форм поведінки, є відсутність неформальних контактів і сувора регламентація способу життя. За наявності несприятливого соціального впливу, серйозних дефектів виховання такі «збудливі» особистості легше втягуються в групові форми розваг, що супроводжуються вживанням спиртних напоїв, азартними іграми, з подальшою трансформацією цих розваг у групові злочини проти громадського порядку, проти життя і здоров'я громадян.
Особи з подібними рисами характеру більш за інших схильні до групових форм протиправної поведінки і нерідко самі стають натхненниками правопорушень не тільки заради розваг, з корисливих спонукань, але і заради бажання самоствердитися серед своїх однолітків, з бажання пережити відчуття, пов'язані з ризиком.
Крім «чистого» гіпертимного типу характеру зустрічаються і різні змішані з ним типи. Найбільш поширеним з них є гипертимно-нестійкий тип характеру. Крім нього відомі: гипертимно-істероїдний (демонстративний) тип особистості, для якої схильність до демонстративного поведінки, прагнення справити враження на інших є ведучими; гипертимно-експлозівний тип особистості, у структурі характеру якої домінують дратівливість, гнівливість, агресивність, запальність, афективна забарвленість емоцій. Однак, їхні агресивні, імпульсивні, емоційно насичені реакції, що зовні нагадують вибуховість епілептоідов, про яких мова піде попереду, не носять такого глибокого, застійного характеру, як в останніх. Тому особи, наділені рисами характеру за гипертимному типу, дуже відхідливі, не злопам'ятні, легко прощають завдані їм образи.
Близким к гипертимному является неустойчивый тип акцентуации характера, нередко выступающий как смешанный гипертимно-неустойчивый тип. «Все дурное словно липнет к ним», образно характеризует таких людей А.Е. Личко. Они довольствуется примитивными развлечениями и живут без каких-либо устойчивых жизненных планов на будущее. Их эмоции крайне нестабильны. Субъекты с такими чертами характера чаще других противится требованиям дисциплины и в силу этого в большей мере нуждаются в контроле. Любимыми развлечениями таких лиц являются азартные игры, быстрая езда и т.п. Как считает Личко, молодые люди с чертами характера, относящимися к неустойчивому типу акцентуации, наиболее подвержены противоправному поведению. Так, среди обследованных подростков с чертами неустойчивого типа характера 75% совершали противоправные действия.
С возрастом у таких лиц черты характера могут трансформироваться в циклоидный тип акцентуации. Субъекты, характер которых отличается свойствами циклоидной акцентуации, чаще других без видимых причин бывают раздражительны, в большей мере подвержены апатии, беспричинным переменам настроения без какого-либо серьезного повода. То они весьма деятельны и болтливы, то вдруг становятся медлительными, скупыми на слова, подавленными. Причем такая смена настроения может вызываться не только значимыми для них событиями, но и происходить под влиянием каких-то трудноуловимых обстоятельств.
Близким к описанному выше типу характера является сенситивный тип акцентуации. Лица, наделенные свойствами сенситивной акцентуации, отличаются чрезмерной чувствительностью, повышенной впечатлительностью, снижен уровень притязаний. В поведении они робки, излишне застенчивы, замкнуты. Их слабым звеном является обостренное восприятие отношений к ним со стороны окружающих. Непереносимой для них оказывается ситуация, в которой они становятся объектом насмешек, подозрений в каких-то неблаговидных поступках, несправедливых обвинений. По этой причине лица данного круга могут совершить самоубийство даже по ничтожному поводу.
Среди различных акцентуаций определенный профессиональный интерес для юриста может представлять психастенический тип акцентуации характера, напоминающий своими отдельными чертами (повышенная чувствительность, впечатлительность, замкнутость, застенчивость), сниженным уровнем стрессоустойчивости (толерантности к стрессу) сенситивный тип акцентуации. Однако главной отличительной чертой психастенического варианта характера является повышенная тревожность, мнительность. Поэтому такой характер нередко называют еще тревожно-мнительным. Причем применительно к личности таких субъектов тревожность рассматривается не только как психическое состояние, в котором они нередко пребывают по поводу самых различных, порой совершенно мало" значительных, обстоятельств, но и как ведущее свойство их характера, накладывающее свой заметный отпечаток на принятие им решений, на их поведение в целом. Из-за этого такие люди гораздо труднее бывают для самих себя, чем для окружающих.
В то же время лица данного круга отличаются более развитым чувством ответственности, совестливостью. Они обязательны, добросовестны в делах, тщательно выполняют свои обязанности и при развитом интеллекте, достаточных знаниях обычно являются хорошими исполнителями, которые не нуждаются в дополнительном контроле. Однако при принятии решений они часто проявляют склонность к необоснованным сомнениям, навязчивому беспокойству, вследствие чего бывают нерешительны.
Вот почему обстановка, которая резко меняется и может расцениваться ими как опасная для их жизни и здоровья, может неожиданно привести их к аффективному срыву. Таким людям гораздо труднее контролировать свое поведение в экстремальных условиях, в ситуации необходимой обороны.
Выявление психастенических, сенситивных свойств характера может также иметь важное значение по делам о преступлениях против половой неприкосновенности личности. Так, например, установление у потерпевшей (потерпевшего), подвергшейся изнасилованию, насильственным действиям сексуального характера, акцентуации характера по психастеническому, сенситивному типам может косвенно (разумеется, с учетом всех других обстоятельств исследуемого события) подтверждать, что она действительно могла находиться в психически беспомощном состоянии. Это особенно важно иметь ввиду в тех спорных случаях, когда есть основания полагать, что подозреваемый оговаривает потерпевшую, утверждая противоположное, будто их интимные отношения развивались по взаимному согласию, и не он, а она его оговаривает и шантажирует.
Особое место среди различных акцентуаций характера занимает так называемый эпилептоидный тип, названный так за чисто внешнее сходство некоторых его черт с отдельными чертами эпилептиков: их гневливостью, раздражительностью, вспыльчивостью, склонностью к импульсивным поведенческим реакциям.
Наиболее яркими чертами характера являются: избыточная агрессивность, гневливость, аффективная без достаточных поводов окрашенность настроения, импульсивность, постоянная конфликтность с окружающими. Поводами для конфликтов могут быть самые незначительные ущемления их интересов. Аффекты у таких лиц часто сопровождаются безудержной яростью, жестокими избиениями жертвы, несмотря на ее слабость и беззащитность. Причем во время аффективного состояния возбудимая личность не столько эмоционально напряжена, сколько сосредоточена на своем аффекте. При отсутствии внешнего повода такие лица ищут тех, на ком уожно сорвать зло. Иногда обладатели такого характера проявляют садистские наклонности, становятся «зверски жестокими», чему нередко способствует их физическая сила, которая значительно возрастает под влиянием аффективного возбуждения и сниженного самоконтроля.
Подростки с акцентуированными чертами характера по эпилептоидному типу переходят грань между обычными правонарушениями и совершением опасных преступлений с нанесением ножевых ранений, сексуальной агрессией, совершением грабежей, краж со взломом и т.п. Многие правонарушения совершаются ими в группе.
Помимо описанных выше типов акцентуированных свойств характера для работников правоохранительных органов профессиональный интерес могут представлять также лица с чертами характер «застревающей» личности (по К. Леонгарду) или, что равнозначно, с чертами так называемой паранойяльной акцентуации. Тем более что подобного рода люди нередко сами активно добиваются встреч с представителями судебных, государственно-правовых органов, с постоянным упорством занимаясь всевозможного рода судебными тяжбами, порой малозначительными по своему поводу, либо совершают преступления под влиянием преследующих их страхов, ревности, в состоянии аффекта, фрустрации и т.п.
Индивидуальные особенности человека определяются также и способностями. Способности это психические свойства личности, обеспечивающие успешное выполнение определенной деятельности. Способности всегда рассматриваются с точки зрения выполнения какой-либо деятельности, всякая способность является способностью к чему-либо и не может существовать отвлеченно от конкретной деятельности. Поэтому способности всегда оцениваются в связи с процессом овладения деятельностью и достигнутыми в ней результатами.
Физиологической основой способностей являются задатки - это анатомо-физиологические особенности организма, среди которых наибольшее значение имеют особенности нервной системы. Задатки являются только одним из условий формирования способностей, для их развития необходимы определенные условия жизни и деятельности человека, а также проявления его желания этого. Задатки многозначны, то есть на основе одного задатка могут выработаться разные способности в зависимости от того, как будет протекать жизнь человека.
Различают по сфере приложения способности общие и специальные, а по уровню развития: репродуктивные и творческие. Высокий уровень развития специальных способностей - это талант, а высший уровень развития и специальных и общих - гениальность.
Питання 3. Психологическая структура личности юриста
Определение путей повышения эффективности и качества правоохранительной деятельности предполагает всестороннее изучение индивидуально - психологических особенностей, свойств личности юриста, его соответствия требованиям, предъявляемым профессией. Установление четких связей между этими требованиями и свойствами личности, выявление лиц, пригодных по своим индивидуально-психологическим качествам человеческого фактора.
Проведенный профессиографический анализ правоохранительной деятельности позволил сформулировать основные факторы профессиональной пригодности, включающих соответствующие им комплексы профессионально зна чимых психологических качеств.
Рассмотрим эти факторы.
I фактор – высокий уровень социальной (профессиональной) адаптации. Данный фактор напрямую связан с нормативностью поведения юриста в любых, в том числе в сложных, экстремальных условиях профессиональной деятельности. Поэтому его следует рассматривать в качестве одного из главных факторов профессиональной пригодности работников правоохранительных органов.
К качествам личности, формирующим указанный фактор, следует отнести:
• высокий уровень правосознания;
• принципиальность (непримиримость) в борьбе с нарушениями правопорядка;
• честность, гражданское мужество, совестливость;
•обязательность, добросовестность, исполнительность, дисциплинированность.
•обязательность, добросовестность, исполнительность, дисциплинированность.
Свидетельством профессиональной непригодности юриста являются полярно противоположные качества: низкий нравственный облик, нечестность, безответственное отношение к делу, недисциплинированность, склонность к алкоголизму.
II фактор – нервно психологическая (эмоциональная) устойчивость личности юриста. Рассматриваемый фактор предполагает :
• устойчивость к стрессу, высокий уровень самоконтроля над эмоциями и поведением, работоспособность в критических, вызывающих фрустрацию ситуациях;
• развитые адаптивные свойства нервной системы (сила, уравновешенность, подвижность, чувствительность, активность, динамичность, лабильность, пластичность нервных процессов), позволяющие на должном уровне сохранять работоспособность в состоянии утомления, способность адекватно реагировать на различные события.
Отрицательно оцениваются следующие качества личности: низкий порог устойчивости к стрессу, повышенная эмоциональная напряженность; избыточная агрессивность, импульсивность поступков; невротические симптомы, быстрая истощаемость нервных процессов; психопатические свойства характера.
III фактор - высокий уровень интеллектуального развития, познавательная (когнитивная) активность юриста , которые обусловлены следующими качествами личности:
• развитый интеллект, широкий кругозор, эрудиция;
• гибкое, творческое мышление, умственная работоспособность, сообразительность;
• аналитический склад ума, прогностические способности, умение выделять главное;
• активность, подвижность психических познавательных процессов ( восприятия, емкой памяти, продуктивного мышления, внимания);
• развитое воображение, интуиция, способность к абстрагированию, рефлексии.
Напротив, низкая умственная работоспособность, сниженные познавательная активность, интеллект, неразвитое воображение, слабая память - качества, несовместимые с эффективностью профессионального труда, и они оцениваются как прогностические неблагоприятные.
IV фактор - коммуникативная компетентность юриста . Коммуникативная компетентность предполагает следующие качества личности:
• способность устанавливать эмоциональные контакты с различными участниками общения, поддерживать с ними в необходимых пределах доверительные отношения;
• проницательность, способность понимать внутренний мир собеседника его психологические особенности, потребности, мотивы поведения, состояние психики;
• доброжелательное, вежливое отношение к людям, умение слушать участника диалога, эмпатийность (способность эмоционально отзываться на переживания собеседника);
• свободное, гибкое владение вербальными и невербальными средствами общения;
• умение в конфликтных ситуациях проводить адекватную ситуации стратегию коммуникативного поведения, менять в зависимости от обстоятельств стиль общения;
• способность к сотрудничеству, достижению компромиссов, соглашений;
• развитый самоконтроль над эмоциями, настроением в экстремальных ситуациях;
• адекватную самооценку;
• чувство юмора.
Качествами, существенно затрудняющими коммуникативные процессы, снижающими их результативность, являются:
замкнутость (аутизм), повышенная сосредоточенность на своих проблемах, переживаниях (интровертированность); легкоранимое самолюбие, повышенная обидчивость, импульсивность;
слабое владение вербальными и невербальными средствами общения.
V фактор - организаторские способности . Организаторские способности позволяют юристу, независимо от рода его профессиональной деятельности, оказывать управляющие воздействие на различных субъектов, с которыми приходиться вступать в диалог в процессе профессионального общения.
Поэтому юрист, особенно управленческого звена, помимо глубоких профессиональных знаний и опыта должен иметь следующие качества:
• активность, инициативность, находчивость, распорядительность;
• смелость, решительность, настойчивость, целеустремленность, умение выделять главное, прогнозировать последствия принимаемых решений;
• самостоятельность;
• чувство ответственности за свои действия и поступки; организованность, собранность, аккуратность в работе.
Важную роль в структуре организаторских способностей играют и другие отмеченные выше свойства:
• коммуникативная компетентность,
• нервно-психическая устойчивость,
• адекватная самооценка;
•высокая мотивация достижения успеха.
Качествами, существенно снижающими организаторские возможности юриста, эффективность его воздействия на других лиц, являются: психопатические свойства характера, повышенная агрессивность, несбалансированность процессов торможения и возбуждения, эмоциональная неустойчивость, пассивность, безответственность, избыточная мнительность, тревожность, сниженный интеллект, завышенная самооценка, властолюбие, пренебрежительное отношение к людям.
Помимо перечисленных выше качеств личности, имеющих отношение к различным подструктурам правоохранительной деятельности, эффективность труда юриста во многом зависит также и от мотивационной сферы его личности: в какой мере в ней доминируют социально значимые мотивы, потребность в достижении успехов в работе, в завоевании профессионального престижа, авторитета и уважения среди сотрудников, а также граждан, чьи законные права и интересы ему приходится защищать.
Висновок
Итак, сегодня мы рассмотрели основные понятия, характеризующие человека в психологии, доказали, что личность формируется на определенном этапе жизнедеятельности человека. Структура личности сложна и многогранна, ее стержнем является направленность - система устойчивых соподчиненных мотивов.
Источником всякой деятельности являются потребности, которые выступают в форме различных мотивов и проявляются в форме: интереса, склонности, убеждения, влечения, желания. Свойствами, определяющими индивидуальные особенности личности, являются темперамент, характер, способности.
Структура личности зависит не только от особенностей жизнедеятельности человека, его индивидуальных качеств, но и его профессиональной деятельности. Ее особенности не только находят отражение в качествах личности, но и предъявляют требования к формированию и развитию специфических свойств и качеств.
Структура личности сотрудника ОВД имеет также свои отличительные особенности, которые мы сегодня рассмотрели. Знания психологических основ личности позволяет сотруднику ОВД не только эффективно решать задачи его профессиональной деятельности, но и строить процесс самовоспитания.
Використана література
1. Васильєв В.Л. Юридична психологія .- СПб.: Пітер Ком, 2001
2. Годфруа Ж. Що таке психологія: У 2-х т.-М.: Світ, 1992
3. Еникеев М.І. Основи загальної та юридичної психології. Підручник для вузів. - М.: Юрист, 2002
4. Немов Р.С. Психологія. - У 2-х т. - М., 1994.
5. Папкин А.И. Личная безопасность сотрудников органов внутренних дел. Тактика и психология безопасной деятельности. - М.,1996
6. Психологія. Підручник. - М.:"Проспект",1999
7. Практична психологія. Підручник / За ред. проф. М. К. Тутушкиной. СПб.: Вид-во "Дидактика Плюс", 1998
8. Психологія. Педагогіка. Этика: Учебник для вузов /Под ред. проф. Ю.В.Наумкина.- М.: Закон и право, ЮНИТИ,1999
9. Ратінов А.Р. Судова психологія для слідчих - М., 2004
10. Романов В.В. Юридична психологія. - М., 2001.
Чуфаровский Ю.В. Юридична психологія. - М., 1999.